Казахстан та Україна: 5 цікавих
фактів, що поєднують дві країни
Тарас
Шевченко перебував на засланні в Казахстані
У заслання Тараса Шевченка відправили 1847
року за царським указом Миколи І. Згідно з ним, поетові було заборонено писати
та малювати. Звісно, митець проігнорував заборону. За період заслання він
створив близько 20 повістей, 120 віршів і 450 картин.
Шевченко нотував свої твори в саморобних
зошитах, які ховав у халяву чобота. У них він часто співчував знедоленим
місцевим і критикував кріпацтво.
Кобзар залюбки досліджував казахську
культуру та природу. Наприклад, у повісті «Близнюки» він описав побут місцевих,
а на відомій картині «Казашка Катя» зобразив жінку, яка працювала в родині
коменданта Новопетровського укріплення. Шевченку подобалося спілкуватися з
населенням краю: казахи нерідко приходили до нього погостювати та попозувати для зарисовок. Вони називали його «акин
Таразі», або «поет Тарас».
Сьогодні в Казахстані продовжують
вшановувати українського митця. На його честь названі вулиці в багатьох містах
країни, зокрема в столиці Нур-Султані. До 1991 сучасне місто Актау, обласний
центр Мангістауської області, мало назву Шевченко, а в місті Форт-Шевченко ще з
1932 року працює найбільший меморіальний музей Тараса Шевченка за межами
України.
, У Казахстані велика українська діаспора
Офіційно, за переписом 2009 року, у
Казахстані проживають 333 тисячі етнічних українців. Неофіційно їхня кількість
може сягати 800 тисяч. Перші масові переселення розпочалися в другій половині
18 століття. Спочатку до краю примусово засилали гайдамаків, а потім ще й
запорозьких козаків. Водночас до Казахстану добровільно переселялися
безземельні українські селяни, які шукали «вільних земель».
Своєрідна «селянська колонізація»
посилилася після скасування кріпацтва в 1861 році. Найбільше вихідців із
України прибуло до Казахстану в перші роки Столипінської аграрної реформи, яка
розпочалася 1906 року. За 20 років кількість українців у Казахстані зросла з 87
до 700 тисяч. У 1917 році вони становили 10,5 % від усього населення.
Наступна хвиля міграції почалася в 1930-х
роках. Тоді в УРСР розпочалися колективізація, індустріалізація та масові
репресії. До Казахстану відправляли розкуркулених селян. Після приєднання
західноукраїнських земель до СРСР у 1939 туди почали депортувати ще більше
українців.
Востаннє українці масово переїжджали до
Казахстану в період освоєння цілинних земель — із 1954 по 1960 рік. Тоді за
«комсомольськими путівками» й «оргнаборами» прибуло понад 300 тисяч громадян
УРСР.
У Казахстані також був штучний голод
Штучний голод, або зулмат, у Казахстані
тривав із 1930 по 1933 рік. За припущеннями, унаслідок нього померли 1,3 мільйона етнічних казахів, або від 38 до 42 % усіх казахів. У деяких джерелах йдеться, що померло 2,3 мільйона людей. Казахи стали меншиною для своєї
країни аж до падіння Радянського Союзу.
Як і в Україні, репресивна влада
впроваджувала режим «чорних дошок» у поселеннях. Місцеві не могли виїжджати за
межі певних територій, купувати продукти або вести торгівлю. Деякі вчені стверджують, що цей голод був геноцидом. Проте консенсусу в
науковій спільноті щодо цього поки немає.
В одній із казахських шкіл вивчають українську мову
Казахстан — єдина
центральноазіатська країна, де офіційно вивчають українську мову та літературу
в закладі середньої освіти. Ідеться про комплекс «Дитячий садок-школа-гімназія
№ 47» у столиці Нур-Султані.
Часом діти вивчають мову не лише на
уроках, а й у неформальному середовищі. Наприклад, на спортивних заняттях,
розважальних заходах і екскурсіях. Про це пишуть на сторінці закладу у Facebook.
У Казахстані перейменовують міста
В Україні перейменували Дніпропетровськ на
Дніпро, а Кіровоград — на Кропивницький. У Казахстані натомість повертаються до
питомо казахських назв і позбуваються залишків царського режиму. Наприклад,
місто Гур’єв перейменували на Атирау, Усть-Каменогорськ — на Оскемен, а
Семипалатинськ — на Сємєй.